• Тематичні розділи • “HOMO EROTIKUS” •

• Тематичні розділи • “HOMO EROTIKUS” •

"Бурякові танці навколо чаплі"

© Микола Махній


 Цього літа потягнуло до Північної Африки, власне на пляжний відпочинок до Тунісу… Звісно, інтерес до країни викликало й історичне минуле цього краю. Тут і давній Карфаген, який таки був зруйнований римлянами, і легендарний острів Циклопів, на який занесло Одіссея… Натрапив і на цікаву колекцію фалічних давньоримських мозаїк, якою славиться археологічний музей туніського містечка Ель-Джема. Римляне тут панували у І-ІІІ сторіччях, заснували власне місто Тіздр з величним амфітеатром та залишили чимало вельми дивних, на сучасний погляд, артефактів…

Одному із таких артефактів я умовно дав назву “Бурякові танці навколо чаплі”. 
На фрагментах цієї римської мозаїки бачимо чоловіків з відверто збільшеними ознаками чоловічого єства, які снують біля водоймища разом з чаплями. Один із чоловіків з двома бурячинами в руках навіть намагається щось довести одній чаплі…

З якого боку підійти до інтерпретації подібного сюжету?..




Перш за все, чапля символізує цікавість, пильність і спокій. У багатьох міфологіях чаплі та інші лелекоподібні (журавлі, лелеки) вважаються солярними птахами. Чапля є також втіленням таких чеснот як такт і делікатність. Як бачимо, навіть у даному мозаїчному сюжеті, чапля досить толерантно ставиться до збудженого хлопчини з бурячинами.

Дослідники орнітологічної символіки сходяться на думці, що на відміну від журавля й лелеки, довгий дзьоб чаплі вважається не фалічним символом, а ознакою зацікавленості (як-то кажуть: “усюди сувати свій ніс”).

Що ж до буряка, то саме він і був одним із рослинних символів фалоса.
Як овоч, столовий буряк був відомий ще давнім арабам і персам. У давніх греків і римлян буряк був невід’ємною частиною раціону харчування. У Стародавньому Римі, наприклад, в їжу вживали як коренеплоди, так і листя, вимочене у вині. Саме римляни сприяли поширенню буряка в Європі. У Давній Русі буряк з’явився в Х столітті, його завезли до нас візантійці.
Предком столового буряка, так само як цукрового і кормового, вважається дикий мангольд, що росте на узбережжі Середземного моря. Але ці дикі предки мало нагадували сучасний буряк, їхнє коріння було гірким і пекучим на смак.

У Давній Персії буряк вважали символом сварок і пліток. Якщо хтось хотів насолити своєму суперникові або недругові, то мав таємно підкинути йому в будинок гіллястий дикорослий буряк. Цією ж славою овоч користувалася у давніх греків і римлян, проте це не заважало використовувати його коренеплоди. У перших сторіччях нашої ери римляни навіть примушували переможені народи платити їм дань цим овочем, а на новорічні свята, щоб поглузувати з подружніх пар, які часто сварилися, посилали буряки. У деяких романських народів сліди цього звичаю збереглися до недавнього часу: на будинки, де між чоловіком і дружиною не було злагоди, вішали вінки з буряка.

Протягом тисячоліть селекція людини перетворила дикуна. Цікаво, що за фінськими повір’ями, остаточний успіх при зборі врожаю буряків залежав від статі сіяльника. Якщо буряк сіяла жінка, то він ставав солодким, якщо чоловік – гірким. Минали століття за століттями, і червоний буряк усе менше нагадував свого дикого предка…

Зараз хіба можна уявити український борщ без буряка? Аж ніяк! Це ж саме про буряк складено у нашому народі фалічні загадки: “Потопає у борщі, виринає на печі”, “ Не буряк, не морквинка, а червона голівка”. Колись, глузуючи над своєю хтивістю, українські дівчата співали про “червоний буряк”:

І батько велів,
І мати казала,
Сама захотіла
Червоного буряка
До білого тіла.

Ось таку “бурякову фалічність” навіяла мені ця давньоримська мозаїка…

Немає коментарів:

Дописати коментар