“Кашею” в давнину позначали страву взагалі, вариво, тому це слово мало більш загальне значення, було широко вживане. З часом кашу почали використовувати як обрядову страву: її варили для відзначення усіх важливих календарних та родинних свят.
Такі обрядові свята пов’язувалися з великою кількістю людей, що часто супроводжувалося певною невпорядкованістю, тому народне світосприймання подає кашу як символ клопотів, турбот.
Дослідники фразеології стверджують, що в давнину каша виступала обрядовою стравою, яка була обов’язковою, зокрема, на весільних бенкетуваннях. Вони констатують наявність у давньоруської лексеми “каша” значення “весільний бенкет”, а в сполуки “чинити велику кашу” – “влаштовувати весільний бенкет”. Обов’язкова наявність каші під час відправи таких обрядодій детермінувалася тим фактом, що вона символізувала плодючість. Тому такі “клопітливі каші” з участю великої кількості людей та складністю облаштування обрядових подій і мотивували виникнення вислову “заварити кашу”.
Проте виявляється, що варіння традиційної української каші було наповнене еротичним символізмом. Етнографічні розвідки засвідчують, що колись закопану горнятку з кашею дівчата використовували як приворотний засіб. В одній народній пісні є такі слова:
Закопали горщик каші, ще й кілком підбили,
Щоб на нашу вулицю парубки ходили.
Каша в горщику із значеннями дитини в утробі матері використовувалась і у так званому обряді “бабиної каші”, яку варили баба-повитуха чи породілля. Горщик з пшоняною чи гречаною кашею в кінці хрестинного частування розбивали. Право розбивати одержував той, хто втикав у кашу найбільше грошей (як правило, хрещений батько). Кум розбивав кашник чепелем (залізним ножем без ручки) на дрібні шматочки, прагнучи залишити цілим вінце. Чепель уособлював статевий орган чоловіка, а вінце – жіночий. Отож, відповідно, розбиття горняти символізувало статевий акт. Після цього баба збирала уламки стовбуна, приказуючи: “Щоб важко горщики бились, щоб легко діти родились”. Середину каші з грішми віддавали породіллі, а бабі давали гроші на новий горщик. Кашу їли всі присутні і навіть брали її додому.
З точки зору психоаналітики, еротична контамінація у вигляді поїдання їжі як субституту статевого акту вбачається, і в тому, що молодята на традиційному українському весіллі повинні були їсти кашу з одного горщика однією ложкою, що мало позначити ідею плідності. Саме на весільному обряді можна було переступити через табуйований еротизм – символічне відтворення заборони нерегламентованих статевих стосунків . Адже, відомо, що в багатьох культурах мав місце припис їсти тільки своєю ложкою.
Обрядодії з кашею мали системний характер і у багатьох моментах повторювали схему реалізації родильних обрядодій: кашу варили, збирались родом і возили горщик зі стравою по селу, “торгуючи” його. Така обрядодія мала назву “водіння каші кругом села” або “вкруг компанії” . Учасників процесії називали “кашниками”. Після провезення каші селом, збирались до однієї з весільних хат і “кидали” на неї гроші. Той, хто клав найбільше, мав право бити горщик, а також ділив страву між присутніми. Вершок при цьому отримувала сваха. Цей акт символізував завершення святкових гулянь: “Поки каші да не їли, то усі пили і їли. А як каші наїлися, як собаки розбіглися” .
